Марина Кудерчук: “Кіноархів — це державна власність, ми ж не прийшли до когось додому, щоб забирати приватну колекцію”
Два тижні назад Державне агентство України з питань кіно видало наказ про реорганізацію Довженко Центру, який за місяць до того перейшов у його підпорядкування. Це рішення викликало обурення культурної спільноти: проти нього виступили культурні інституції країни і навіть громадська рада при самому Держкіно, а петиція до Кабміну з вимогою скасувати його набрала понад 19 тис. підписів.
План реорганізації, яку сам Довженко Центр називає ліквідацією, передбачає розділення Центру на три частини (ДП “Українська анімаційна студія”, ДУ “Науковий центр кінематографії України” та ДП “Національний центр Олександра Довженка”). Про економічну та культурну доцільність такої реорганізації, а також про провалену урядом евакуацію архівів та діяльність агентства під час війни видання "Лівий берег" поговорили з очільницею Держкіно Мариною Кудерчук.
Чому саме зараз Держкіно прийняло рішення про реорганізацію Довженко Центру? І чи справді є необхідним його розділення на частини?
Це сталося саме зараз тому що є позиція Кабінету міністрів щодо оптимізації державних підприємств. Так, це виглядає, ніби ми розділяємо Центр на три частини, але якщо говорити про «Укранімафільм», то ми його повертаємо в той стан, в якому він був до приєднання до Довженко Центру. «Украніма» як така не працює, це [приєднання] виявилось неефективним. Щодо розділення функцій саме Довженко-Центру, то спочатку була думка щодо його реорганізації [з підприємства] в установу (держустанова, на відміну від держпідприємства, не має бути прибутковою, — Ред.). Але оскільки в нас вже є подібна установа (“Науковий центр кінематографії України” — Ред.), наші юристи запропонували передати частину функцій Центру саме до неї. А інша [прибуткова] частина функцій залишається за Довженко Центром. Тому що для нас найголовніше зберегти культурну спадщину нашого кінематографу та спеціалістів, які працюють в цій сфері, які залучені до роботи в Центрі Довженка, зберегти його репутацію.
Установа «Науковий центр кінематографії», якій планується передати державний архів, існує понад 10 років — але це так звана спляча установа. Вона зареєстрована на папері, але не веде фактично ніякої діяльності, у неї немає навіть сайту. Тож чому такий дивний вибір?
Щоб не створювати нову установу або не проводити реорганізацію Центру Довженка з підприємства в установу. Юристи та фінансисти говорять, що це буде швидше та ефективніше. І щодо функцій — коли набір функцій не такий різноманітний, тоді легше буде самій установі.
Фото: facebook/Довженко-Центр: Dovzhenko Centre
Тобто ви підтверджуєте, що за 10 років існування ця установа не вела діяльність?
Дивіться, нам передали цю установу від Мінкульту, так само як і Центр Довженка, і Центр екранного мистецтва. Останній ми ліквідували, тому що ця установа до нашої сфери не дуже мала відношення. А Науковий центр кінематографії ми зберегли саме для того, щоби частково він займалася функцією архіву та науковою діяльністю.
Ви згадали про те, що Кабмін зараз націлений на секвестрування витрат і, зокрема, на скорочення державних підприємств та державних установ. Також ви зазначили, що роздроблення Довженко Центру допоможе більш ефективній діяльності. Скажіть, будь ласка, чи є конкретні підрахунки, які показують, що запуск трьох інституцій буде вигіднішим, ніж підтримка однієї, яка вже існує? І якщо ці розрахунки існують, чи могли би їх озвучити?
Ці підрахунки зроблені, але наразі їх довго озвучувати. По-перше, державне підприємство «Укранімафільм», яке планується відновити, як і інші студії, такі як Кінохроніка, Кінематека, Кіностудія Довженка, не матиме бюджетних дотацій. Це — підприємства, а отже вони заробляють кошти на свій розвиток. Щодо архіву та наукової діяльності — тут ми розуміємо, що підтримка держави потрібна. Неприбуткова установа — це якраз та організаційна форма, яка може бути дотаційною.
Щодо розрахунків, то навіть в теперішніх умовах секвестру бюджету ми не зменшували фінансування Центру Довженка. На сьогодні було перераховано вже майже 5 мільйонів гривень з державного бюджету. Але запити Довженко-Центру щодо збільшення фінансування до 20 мільйонів під час війни — ну вибачте, це неможливо. На сьогоднішній день ми навіть не фінансуємо вироблення фільмів, хоча програма державної підтримки саме націлена на кіновиробництво та промоцію. Ті заходи з промоції, які ми зараз проводимо, відбуваються не за рахунок бюджету, а за підтримки благодійних фондів, за приватні меценатські кошти.
Економічні питання, це безумовно, важливо, але ми не можем вимірювати ефективність культурної інституції виключно фінансовими показниками.
Звичайно. І саме тому я хочу ще раз наголосити на тому, що про ліквідацію Центру Довженка в принципі не може йти мова. Саме там, де буде збережена наукова діяльність, буде й державне фінансування. Там потрібні також і більш безпечні умови, тому що в перші дні війни збита ПВО ракета прилетіла на дах Довженко Центру. І я особисто зверталася до Кабінету міністрів, до прем’єра і до міністра юстиції щодо перенесення цінностей у більш безпечне місце. Навіть розглядали питання щодо тимчасового їх перенесення до державного архіву Пшеничного, тому що в них все ж таки сховища більш безпечні, знаходяться під землею.
І чим закінчилися ці переговори?
Тим, що Кабмін пішов назустріч, і Держархів був готовий, але керівниця Центру (Олена Гончарук — Ред.) на це не погодилась, тому що чимось їй не сподобалась ця ідея. Чим саме – мені не відомо.
У колонці для видання «Цензор.нет» ви говорили про неефективність нинішньої керівниці Довженко Центру, і зокрема цим обгрунтовували необхідність його реорганізації. Але, якщо це справді так, чи не можна це питання вирішити якось інакше? Через судову скаргу чи ще в якийсь спосіб?
Розглядаються різні варіанти, проведено внутрішній аудит, і ще до Центру є багато питань, про які не хотілось би розмовляти в загальній площині, тому що все ж таки репутація державного підприємства, яке є в підпорядкуванні Держкіно, для нас важлива. І будь-які скандали навколо нашого агентства не дуже добре впливають на репутацію. Зараз йде маніпуляція поняттями, купа людей з культурної сфери говорять про якусь ліквідацію і це, звичайно, привертає увагу, деякі люди навіть в суть не заглиблюються, одразу починають співчувати, підписують петицію. Але зараз, я вважаю, це не на часі, коли в країні війна, і коли головна ціль — все убезпечити, зберегти. Ці питання точно не вирішуються петиціями до президента. Він кожного дня звертається до українського народу з закликом об’єднуватися, боротися з зовнішнім ворогом. І коли всередині країни розхитуються якісь емоційні питання, це не дуже добре для іміджу держави.
Давайте я трохи в інший спосіб поставлю запитання. Які саме проєкти Довженко Центру з 2021 року, коли змінився керівник Центру, ви вважаєте невдалими, недостатньо ефективними?
Ви знаєте, архівна діяльність продовжується досить багато років, але я не можу сказати багато про проєкти Центру. Перше що є наднеефективним – це все ж таки управління «Укранімафільмом». В управлінні [Центру] є аварійні приміщення, які вже понад 10 років не використовуються в основній діяльності підприємства і при цьому не передаються для приватизації — це також, я вважаю, неефективно. Так, в них є друкована продукція, в них дуже гарні фахівці, які займаються науковою діяльністю, і це добре. Інколи вони проводять заходи.
Ну насправді перелік цих заходів дуже великий. А щодо анімації — Центр дійсно не займається анімацією, але мультфільми успішно знімають приватні студії, де вартість виробництва значно нижча, аніж на держпідприємстві. З огляду на це, можливо більш ефективним було би просто налагодити співпрацю?
Ну дивіться, для того, щоб налагодити співпрацю, саме і виводиться підприємство («Укранімафільм», - Ред.) як самостійне, і в подальшому ми плануємо його розвивати на умовах державно-приватного партнерства. Хотілось би, щоб там була не тільки анімаційна студія, а ще й студентський хаб. В нас не так багато аніматорів і анімаційних студій, і якщо буде єдина платформа, де можуть зустрічатися фахівці цієї сфери з досвідом, можуть готувати молодих фахівців, чим це погано?
Фото: abcnews.com.ua
За планом реорганізації передбачається, що Довженко Центр продовжить свою діяльність у приміщенні однієї з державних кіностудій. Але як ви бачите таку діяльність? Весь цей час робота Довженко Центру грунтувалась на архівах. Коли їх буде вилучено, чим він має займатись?
Це не вилученння. Це право просто буде передано установі, яка буде працювати паралельно з Центром Довженка. Це все установи сфери кінематографії, які знаходяться в управлінні Держкіно і взаємодопомога одного підприємства іншому буде завжди. Ми за те, щоб об’єднувати, щоб робити спільну справу.
На сьогоднішній день, в нас немає такого великого національного музею кіно, який, в нашому баченні, якраз міг би зробити Довженко Центр. І це приміщення може бути на Васильківській (теперішнє преміщення Довженко Центру — Ред.), але це може бути й один із павільйонів кіностудії Довженка. Такий музей може зібрати певні історичні експонати Довженко-Центру, кіностудії Довженка, Кінематеки та Кінохроніки, об’єднати їх у єдине ціле.
Але для цього потрібно мати повноваження. Коли архів буде в іншої установи, нехай і дружньої, нехай також підпорядкованої Держкіно, для того, щоб мати якісь матеріали, кожен раз потрібно їх просити у колег. Це дивний алгоритм для роботи.
Для цього зовсім нема перешкод. До того ж, архівні плівки є не тільки у Довженко Центру. Вони є в кіностудії Довженка, в Кінематеці, Кінохроніці. А згідно з законом, ми повинні мати кінофонд — і от ця установа («Науковий центр кінематографії» — Ред.) і буде займатись кінофондом. Але користування ним буде у всіх студій і в Центру.
Фото: Юлія Вебер / «Бабель»
Справді, згідно з законом, Довженко Центр не є архівною установою. Але чи не простіше було би просто внести зміни в установчі документи Центру та/або в закон, і закріпити статус держархіву за Центром? Тому що фактично він ці функції вже виконує.
Не зовсім так, в Центрі йдеться про тимчасове зберігання насамперед. Але, як один зі шляхів вирішення цього питання, могло би бути і так.
Це простіше, очевидно.
Не можу сказати, що простіше, але все ж таки, це лише один зі шляхів.
Добре. В самому Довженко Центрі комунікують плани реорганізації з точки зору ризиків і непередбачуваних наслідків для кіноспадщини і репутації країни. Якщо Центр втрачає архів, його можуть виключити з міжнародної федерації кіноархівів, а він там є єдиним представником від України. Що ви про це скажете?
Це не більше, як маніпуляція, тому що власником цих прав є держава. І вона може бути в особі або Довженко-Центру, або іншої установи, або Держкіно. Це державна власність — ми ж не прийшли до когось додому, щоб забирати приватну колекцію. Після реорганізації державна установа («Науковий центр кінематографії» — Ред.) буде частково наступником прав Центру.
Головне, щоб колеги на Заході з цим погодилися.
Ми зараз із ними якраз листуємося і роз’яснюємо, що ми нічого не знищуємо, що змінюється тільки організаційно-правова форма, відбувається часткове розділення функцій, не більше того. В будь-якому разі, питання реорганізації державних підприємств та установ — це суто внутрішнє питання нашої країни.
Фото: tyktor.media
Раніше ви згадали про наміри щодо евакуації фондів у перші дні війни. На той час Держкіно було ще у підпорядкуванні Мінкульту, який не зміг ефективно підготувати інституції до евакуації культурних цінностей, незважаючи на багато попереджень щодо можливої ескалації. Чому кіноархіви не перемістили ще напередодні війни?
Розмови щодо переміщення фондів до архіву Пшеничного були задовго до війни — тому що тільки там є умови для зберігання кінематографічних матеріалів. А щодо початку війни — про можливу ескалацію були якісь неофіційні повідомлення в соцмережах…
Вибачте, були дані закордонних розвідок — про це, наприклад, прямим текстом говорив Кирило Буданов, очільник української розвідки.
В нас такого розпорядження не було ні від Кабміну, ні від Мінкульту. В нас це якраз був період початку року, коли ми проводили інвентаризації і приймали до себе державні підприємства.
Тобто, не було підготовки до можливої війни з точки зору захисту того, що вам підпорядковано — я правильно зрозуміла?
Щодо вивезення культурних цінностей — так, крім перемовин з архівом Пшеничного (вже після початку війни, — Ред.), інших підготовчих заходів не було.
Нещодавно Держкіно передали активи 4 каналу. Що ви плануєте з ними робити?
Дивіться, нам їх фактично ще не передали. Є ухвала суду і АРМА (Агентство з Розшуку та Менеджменту Активів, — Ред.) передає нам їх на зберігання. Поки це ще не в управління, хоча це планується. Коли це станеться, то буде ще один державний канал, який поки що буде транслюватися в телемарафоні. Але ж ми сподіваємося на найшвидшу перемогу нашої країни, після якої він далі буде розвиватися як повноцінний державний телеканал.
Фото: tyktor.media
З моменту, коли вам його передадуть в управління, скільки часу потрібно для того, щоб канал був спроможним підключитися до телемарафону?
Я думаю, що місяць-два.
Цьогоріч Держкіно проводило в Каннах благодійний аукціон з унікальними кінематографічними та мистецькими лотами. Скільки ви зібрали грошей і на що конкретно вони пішли? Знаю, що там невелика сума, але вона є, і хотілося б дізнатися про її призначення.
В Каннах ми не тільки благодійний аукціон проводили, там насамперед Держкіно організувало український павільйон, де наші кінематографісти мали змогу проводити зустрічі, запрошувати гостей, реалізовувати мерч, кошти від якого також пішли на благодійність, проводили дискусійні панелі на американському та європейському павільйоні.
Скільки коштів зібрали?
Саме на благодійному марафоні зібрали 50 тисяч доларів, вони зараз на спецрахунку Держкіно. Після бюджетного секвестру в нас дуже мало залишилось коштів, а кошти спецфонду можуть бути потрачені тільки на виробництво або промоцію фільмів. Зараз є декілька фільмів, зйомки яких були завершені, тож як тільки нам дозволять використання коштів нашої програми на виробництво, вони якраз підуть на оплату цих фільмів.
Спілкувались Соня Кошкіна та Ксенія Білаш.
