Голова Держкіно Марина Кудерчук: "Для нас важливо, аби про Україну говорили не лише в контексті війни, хоч ця тема залишається першочерговою"

Інтерв'ю Голови Держкіно Марини Кудерчук виданню "Реформа державного управління"

Місяць тому, у день світової прем'єри фільму Максима Наконечного "Бачення метелика" (Butterfly Vision) на 75-му Каннському фестивалю — команда стрічки влаштувала потужну акцію на підтримку України. Митці, які працювали над створенням цього фільму, вийшли під звуки сирен повітряної тривоги та закрили свої обличчя символом перекресленого ока, який означає "Потенційно неприйнятний контент. Ця світлина може містити сцени жорстокості або насильства". Команда тримала постер із підписом "Russians kill Ukrainians. Do you find it offensive and disturbing to talk about this Genocide?" ("росіяни вбивають українців. Ви вважаєте, що говорити про цей геноцид – це потенційно неприйнятний контент?"). Ця подія отримала широкий розголос у ЗМІ, та вкотре засвідчила: український культурний фронт неабияк важливий і, як ніколи, на часі. 

Ми запитали Марину Кудерчук, голову Державного агентства України з питань кіно про те, яке значення для України має відбір та показ наших фільмів на міжнародних кінофестивалях, нові акценти у роботі Держкіно роботу  та зйомки документальних стрічок у воєнний час. Оригінал публікації

— В кінці травня відбувся 75-й Каннський міжнародний кінофестиваль, на якому була представлена Україна. Відбулось декілька важливих подій, які отримали великий розголос в світових ЗМІ: це і відеозвернення нашого Президента на відкритті, і перформанс команди українського фільму "Бачення метелика" в день прем’єри… На вашу думку, наскільки вдалось використати платформу кінофестивалю, щоб донести світу інформацію про те, що відбувається в Україні? 

— Можна вважати, що цього року платформу 75-го Каннського міжнародного кінофестивалю ми використали на 99%. Цей кінофестиваль став для України фронтом боротьби за те, щоб голос українського кіно, а з ним і голос України, був дійсно почутий міжнародною спільнотою. І відеозвернення Президента України Володимира Зеленського, і покази українських фільмів, і чисельні дискусії та виступи української делегації були спрямовані саме на донесення до аудиторії фестивалю та світової спільноти загалом правди про злочини росії та війну, що триває в нашій країні.

Голосом кінематографа України безпосередньо в офіційному відборі Каннского кінофестивалю стали відразу дві повнометражні дебютні стрічки молодих українських режисерів: "Памфір" Дмитра Сухолиткого-Собчука у "Двотижневику режисерів" і "Бачення метелика" Максима Наконечного у секції "Особливий погляд".

Перформанс на червоній доріжці від команди фільму Максима Наконечного "Бачення метелика" – жорсткої та сюрреалістичної історії про жінку-воїна, яка не бажає бути жертвою – став своєрідною метафорою для того, щоб показати, як світ реагує на події в Україні: війну, яка триває вже більше 8 років, й досі вважають конфліктом. Адже навіть після 24 лютого багато європейців продовжили називати вже повномасштабну війну росії в Україні – конфліктом. Акція команди фільму мала неабиякий розголос на фестивалі й, сподіваємось, дала поштовх до того, щоб відкрити багатьом людям очі на правду.

Що стосується стрічки "Памфір", то хоча сюжет і не має жодного стосунку до війни, проте у фільмі все одно чутно її відгомін: у радіо- та телепередачах, що потрапляють у кадр, у діалогах героїв. І, за словами Дмитра Сухолиткого-Собчука, "завдяки цим відголоскам ми ідентифікуємо єдність усього українського суспільства, що має проблемного сусіда на Сході".

Україна цьогоріч використовувала всі можливості для того, щоб донести до широкої аудиторії Каннського кінофестивалю правду про війну росії проти нас. Вперше до складу журі однієї з премій фестивалю – "Золоте око", що вручається найкращій документальній стрічці, присутній в одній з офіційних каннських програм, – долучилася українська режисерка Ірина Цілик.

Спеціальний приз від L’Oeil d’Or журі вручило стрічці Mariupolis 2 – посмертній роботі литовського режисера Мантаса Кведаравічюса, який був закатований і вбитий російськими окупантами в Маріуполі на початку квітня. Вручаючи нагороду, президентка журі Аґнєшка Холланд оголосила хвилину мовчання за жертвами війни росії в Україні – режисерами, журналістами, фотографами та іншими людьми творчих професій.

Національний павільйон України також об’єднав зусилля української кіноіндустрії заради спільної мети – підтримки вітчизняного кіновиробництва у ці скрутні часи та донесення світові правди про війну в Україні. Ми показали світові, що ми не просто прагнемо, а й готові залишатися на міжнародному ринку кіно, у фестивальному житті, бути частиною міжнародного кінематографічного процесу.

Організована Національним павільйоном України дискусія Cancelling Russian Culture: Cinema as an Instrument of Russian Propaganda and War була спрямована на подолання наслідків багаторічної "роботи" російської кіноіндустрії зі спотворення та дегуманізації образу України та українців. Учасники події продемонстрували аудиторії приклади просування наративів російської пропаганди засобами кіно й вкотре наголосили на неприпустимості під час розв’язаної росією війни давати можливість представникам країни-агресора бути присутніми на міжнародній культурній арені.

На кіноринку відбулись чисельні заходи на підтримку українських фільмів у постпродакшені та налагодження зв’язків українських кінокоманд із потенційними європейськими продюсерами та партнерами. На організованому Держкіно та Українським національним павільйоном благодійному вечорі з "тихим" аукціоном вдалось зібрати понад 1,5 мільйона гривень, що будуть спрямовані на підтримку кіноіндустрії в Україні. За нинішніх складних умов ми максимально використали майданчики фестивалю для адвокації та підтримки України. 

— Розкажіть, будь ласка, про проєкт благодійного кіномарафону CinemAid Ukraine Charity Film Marathon. Яка його ціль, скільки країн вже доєдналися до його проведення? Як особисто ви оцінюєте рівень зацікавлення світової спільноти українськими фільмами?

— Проєкт CinemAid Ukraine Charity Film Marathon народився з ініціативи команди Асоціації "Дивись українське!" та її очільника Андрія Різоля. Події Всесвітнього благодійного кіномарафону CinemAid Ukraine Charity Film Marathon об’єднують у собі  покази українського кіно, збір гуманітарної та фінансової допомоги на потреби України й донесення правди про війну українськими кінематографістами та дипломатами за кордоном. Зібрані кінопоказами кошти перераховуються на три напрямки підтримки України: до фонду "Повернись живим", на підтримку кіноіндустрії країни під час війни та на допомогу постраждалим від війни кінематографістам та їхнім сім’ям.

Ми вже провели більше 30 показів у більш ніж 20 містах 10 країн світу. Заходи кіномарафону стали потужним міжнародним майданчиком допомоги: як для громадських та політичних діячів різних країн, що говорять про підтримку України, так і безпосередньо для глядачів кіномарафону, котрі відкривають для себе українське кіно та готові допомогти. У кожному залі, на кожному показі керівниками дипломатичних установ України за кордоном, кінематографістами, що представляють свої роботи аудиторії, доноситься правда про війну та потреби України, лунає заклик до збільшення тиску на агресора та слова вдячності за всебічну підтримку України в складні часи.

Але для нас важливо також, аби про Україну говорили не лише в контексті війни, хоч ця тема залишається першочерговою. Ми говоримо про війну, бо ми знаємо, що ми переможемо, й робимо все, щоб ця перемога відбулася якнайшвидше. І після перемоги ми маємо відбудувати Україну, маємо далі знімати кіно, маємо продовжити бути частиною європейської спільноти й цінностей, за які боремось саме зараз. І через наше кіно ми й показуємо світу, хто ми є та чого прагнемо.

— На вашу думку, зростатиме попит на документальне кіно про війну в Україні? Чи художні та анімаційні стрічки матимуть шанс на цікавість від глядачів?

— Думаю, зміна глядацьких уподобань відбудеться: події сьогодення та нова реальність потребуватимуть осмислення та рефлексії мовою кіно. Наше суспільство нині стрімко подорослішало. На роки уперед ми матимемо багато роботи з відбудови, відновлення як нашої країни, так і наших душ. І кіно в усіх його видах і жанрах стане одним із таких рятівників. 

— Яке кіно зараз потрібно українцям? І чи потрібно, чи всі зусилля з кінематографістів спрямовані зараз на аудиторію поза межами країни?

— Українцям зараз потрібна перемога. А кіно про неї ми також обов’язково знімемо. 

— З чого б ви радили починати знайомство з українським кінематографом іноземцям, які взагалі не в контексті нашої історії та культури? А з чого — українцям, які лише зараз готові дати шанс українському кіно?

— Зі стрічок українського поетичного кіно – щоб відчути й зрозуміти душу українського народу. А щоб осягнути силу й прагнення до волі українців – радила б дивитись фільми молодих українських режисерів, наших сучасників.  

— Як загалом Держкіно відчуває міжнародну підтримку? У чому вона проявляється? 

— Підтримка від міжнародного кінотовариства є досить значною: це створення фондів підтримки українського кіно та культурних ініціатив; фестивалі й кіноринки із заходами на підтримку України; створення можливостей для міжнародного спільного виробництва фільмів та продовження роботи над українськими фільмами, які знаходяться на завершальній стадії виробництва. Це і безпосереднє надання роботи та офісних приміщень українським кінематографістам, які вимушено опинились за кордоном, юридична допомога тим, хто її потребує.

І головне – це розуміння того, що росія є агресором і терористом, що Україна відстоює зараз не лише своє життя та свободу, але світоглядні цивілізаційні цінності.    

— Яка, на вашу думку, роль українських режисерів на культурному фронті зараз?

— Така ж, як і кожного свідомого громадянина України – максимально наближати нашу перемогу. Робити на своєму місці та у своїй сфері діяльності все можливе, щоб якнайшвидше побороти ворога.    

— Чимало кінофестивалів виключило з програм фільми російських режисерів, та все ж не всі, дехто притримується позиції, що в культурі — не місце політиці. Яка буде позиція України щодо участі у міжнародних фестивалях, в програмі яких присутні російські стрічки? 

— Так, майже одразу із початком повномасштабної війни росії проти України Держкіно спільно з Українською кіноакадемією та всією українською кіноспільнотою почало готувати петиції, розсилати листи та звернення до світового кінематографічного співтовариства із закликом до бойкоту російського кінематографа.

Ми звернулись до найбільших фестивалів – Берлінале, Венеція, Канни, Карлові Вари, Локарно, Санденс, Роттердам, Сан-Себастьян, Торонто та багатьох інших – із проханням не допускати до участі в конкурсних та позаконкурсних програмах фільми російського виробництва. У відповідь ми отримали значну підтримку та позитивний зворотній зв'язок: осуд військової агресії росії, безумовну солідарність із Україною й усіма, хто проти цієї війни, та щиру готовність допомогти. 

Ми переконані, що культура росії – це також їхня зброя, це частина пропаганди російського спотвореного наративу про нас, про них самих, про світ навколо. Україна не може бути на спільних культурних майданчиках разом із представниками росії, але й відмовлятись від участі у фестивалях ми не будемо.

Ми маємо говорити про себе самі та не дозволяти іншим робити це за нас. Тому ми продовжуватимемо тиск на міжнародну спільноту й будемо надалі робити все від нас залежне, аби виключити росію з міжнародного культурного простору, принаймні доти, доки триває війна росії проти України і доки росією не будуть виплачені всі репарації за завдані Україні збитки.

— Наприкінці минулого року Держкіно вийшло з підпорядкування Мінкульту й стало окремим відомством, підзвітним лише Кабінету Міністрів. Як це вплинуло на вашу роботу? Які відчутні зміни?

— Відокремлення Держкіно від Міністерства культури та інформаційної політики України було здійснено Кабінетом Міністрів України на виконання Указу Президента України від 10.09.2021 № 464/2021 "Про заходи щодо сприяння розвитку кінематографії в Україні". Це рішення спрямовано на те, щоб посилити напрям кінематографії, надати Держкіно більш вагомого статусу та забезпечити консолідацію в єдиному центральному органі виконавчої влади, діяльність якого спрямовується Кабінетом Міністрів України, функцій із формування та реалізації державної політики у сфері кінематографії. 

—  Щодо фінансування Держкіно: як змінилось? Чи отримають кошти на виробництво фільмів переможці пітчингу, як це було заплановано? Чи буде проводитись конкурс цього року? Чи будете ви підтримувати/промотувати режисерів-новачків, які зараз знімають документальні стрічки на фронті?

— Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України "Про спрямування коштів до резервного фонду державного бюджету" № 245 від 10 березня 2022 року видатки коштів загального фонду державного бюджету бюджетної програми "Державна підтримка кінематографії" спрямовано до резервного фонду державного бюджету. Тобто фінансування фільмів-переможців пітчингів наразі неможливе. Проведення творчих конкурсів від Держкіно також призупинено. Ми встигли оголосити та провести технічний відбір кінопроєктів лише за одним із трьох запланованих цьогоріч конкурсних відборів. В умовах воєнного стану немає можливості для організації та проведення його подальших етапів: завершення цього конкурсу та оголошення наступних відбудеться після припинення дії воєнного стану. 

Через переформатування бюджету країни на воєнні потреби, у нас найближчим часом, на жаль, навряд чи з’явиться можливість відновити повноцінне бюджетне фінансування галузі. Зараз ми ведемо переговори з нашими європейськими партнерами щодо допомоги у фінансуванні проєктів, які знаходяться на завершальному етапі виробництва, презентуємо ці проєкти на міжнародних фестивалях та інших індустрійних майданчиках світу, аби знайти фінансування на завершення роботи – робимо максимум для того, щоб процеси кіновиробництва не зупинились зовсім. 

— У майбутньому — фокус на виробництво яких фільмів буде у Держкіно?

— Наші вимоги до проєктів, що претендуватимуть на державну підтримку, залишаться незмінними – підтриманим зможе стати лише якісний та на високому професійному рівні підготовлений і представлений кінопродукт: ми продовжимо популяризувати через якісний сучасний український кінематограф національну ідентичність та самобутність українського суспільства.